— Проходи, располагайся… Будь как дома, поздний гость…

— Проходи, располагайся… Будь как дома, поздний гость…
— Дом уютный…
Ставлю чайник… на столе — печенья горсть…
— Мне без сахара и крепкий…
— Помню… Так вот и живу…
Засмущалась как девчонка…
…Неужели наяву?

— Как семья, что ж не сложилось?
— Привыкаю быть одна…
Под столом мурлычет кошка… Вид тоскливый из окна…
— Ну а ты?
— Работа, дети…
— А жена?
— Сожгли мосты…
Понимающе киваю…
…Неужели это ты?

Тишина… Темнеет небо… Осень давит на мозги…
— Сколько лет прошло?
— Не важно…
— Хорошо, что не враги…
— Хорошо… а ты все та же…
Чай не пьется… В теле дрожь…
— Помнишь?
— Помню…
Руки — в руки…
Неужели не уйдешь?..

Аленушка Легкая, 2013.

comments powered by HyperComments
Валерія
2014-04-28 02:29:03
Вірш присвяченний нікому.Я вірю, що розлука поміж намиНе в кілометрах, а в стражденних днях.Той край небесний ,що не дістать руками.Так близько і не тільки на словах.Своїх думок мені лишив ти досить,Їх перелічити не можуть всі вітри.Вуста твої мовчать, але казати хочуть.Ти кожну ніч мені з'являєшся у сни.А може десь і ти сумуєш також, Вдивляєшся у темряву сумну.І ніжною рукою мені машеш.У відповідь тобі шматочок неба відпущу.Нехай в годину не сумну ні добру.Я так гадаю, будуть квіти розквітать А може навпаки, все, що живе то всохне.Ми поруч пройдемо і не пізнаєм стать.Все що живе в мені , то все з тобою.Все те що померло - лишилося мені.Я так живу, бо того,мабуть, стою.Не обіцяла, але ж то в душі.26.03.2014 22.30 Адаменко