Не назавжди та навіть шлюбом це не буде

Не назавжди та навіть шлюбом це не буде
Скоріше пристрасним з’єднанням двох вогнів
Її налиті теплим медом пружні груди
Тікали з плаття не лишали жодних слів

З іі волосся шовковистого на плечі
Сповзали проміні пухнасті й пливли
По її тілу мов готуючись до втечі
А доки пестили їй шкіру як могли

Я теж торкався вже долонь її тендітно
Її округлих пишних стегон гарних ніг
Її чуттєвого обличчя жазі згідно
Я нишком танув мов невчасний крихкий сніг

Я цілував її нестримно й занурявся
У непізнану емоційну глибочінь
В її зітханнях непорочних забувався
Її відвертість вже схопила мою тінь

Я цілував її волосся гладив шию
Линув все нижче до вологих заборон
Я ледве мовив: «Зараз я тебе зігрію
Я перетну цей намальований кордон…

Між твоїм тілом та своїми почуттями
Раніш кохана ніж це вигадає ніч
Ми не відпустим один одного до тями
Ми дуже добре зрозуміли одну річ»

Мені так з іншою не буде як із нею
А їй не зможуть інші вибачите те
Що її спогади тримаються без клею
А мрії стверджують: «Без нього – все пусте!»

Ми добре знали і тим більш не намагались
Що-небудь змінювати знов чи взагалі
Про все забувши ми єднаючись кохались
Кохались пристрасно далеко від землі…

Що було далі? Це вже зовсім інша повість
Котра стосується сьогодні тільки нас
Хто першим втратив свою внутрішню вагомість
Мені це байдуже спитаю краще час

Коли вже знов померхне світло кольорове
Немов омана та й впаде на оксамит
І стане ближчим те збентеження казкове
Від невідомого без замкнутих воріт…

A.Venetus.